Вхід Реєстрація
Любов і відносини

Блог психолога: довга дорога до себе

21 лютого о 15:48

Розумні, гарні, молоді, цілком забезпечені, мають роботу, часто сім'ю і дім - і ... нещасливі. Останнім часом все частіше доводиться стикатися з цим парадоксом. Вислухавши багато різних історій, роблю висновок: ніхто не може так ускладнити нам життя, як це робимо ми самі.

Вигадані "повинності"

Це ж ми самі собі виставляємо нереальні "планки": я повинен бути найкращим працівником, доброзичливим, компетентним, завжди мати рацію, випромінювати любов до людей; я повинна подобатися, в ідеалі - усім, а для цього бути милою, красивою, мати гарний смак, багато читати, займатися спортом, смачно готувати, бути доброю дружиною і матір'ю, хорошою господинею.

А ще - ой, мало не забула - витримати конкуренцію на роботі, підвищувати професійний рівень. До того ж - завжди молодо виглядати і схуднути на кілька кілограмів...

Не дивуйтеся, навожу майже дослівні "претензії" до себе об'єктивно симпатичних і влаштованих, але незадоволених людей, які надалі називатиму "повинностями".

І це ще далеко не повний перелік отих батогів, котрими людина-перфекціоніст заганяє себе у виснажливій гонитві за примарним успіхом. При цьому вони усвідомлюють, що досягти досконалості неможливо, що навіть Бог, як відомо, робив помилки, але зазвичай відповідають: зараз таке життя, що треба скрізь встигати, бо затопчуть, будеш лузером, невдахою.

Ще півбіди, коли б люди були екстремально вимогливими лише до себе. Та свої уявні "повинності" вони поширюють і на близьких, очікуючи, що ті завжди будуть любити, цінувати, турбуватися про них "навзаєм".

А ще таким надто вимогливим зазвичай цілий світ буває винним: він повинен бути справедливим, належно оцінити їхні зусилля й винагородити здійсненням бажань. Але близькі, захищаючи своє право бути недосконалими, "не слухаються", виявляється, що світ є байдужим, наші ж герої залишаються глибоко розчарованими і нещасними від неналежного ставлення до них. І зовсім не замислюються, що це все відбувається лише у їхній хворобливій уяві.

Краще - ворог хорошого

Прагнення ставити до себе жорсткі вимоги сягає корінням глибоко в дитинство. Скоріше за все, майбутнім перфекціоністам доводилося "заробляти" любов батьків відмінними оцінками, гарними з їхньої точки зору вчинками.

Бажаючи дитині кращого майбутнього або проектуючи на неї власну неуспішність у житті, батьки, напевне, намагалися якнайбільше "завантажити", окрім уроків, усілякими гуртками. Оцінки за виконані завдання переносилися на маленьку особистість, отже, вже ставши дорослими, такі люди звикли ототожнювати себе зі своїми "досягненнями". Їм неначе давали зрозуміти: ти сам по собі нічого не вартий, оцінити тебе мають інші, згідно з твоїми вчинками.

Тож і в дорослому житті людина з такими переконаннями весь час ставить перед собою нові й нові цілі, намагається бути потрібною, сподобатися.

Тобто шукає точку опори ззовні, бо всередині їй немає на що опертися. Перебуваючи під тиском установки весь час доводити собі і іншим власне право на існування, такі люди дійсно нерідко багато чого досягають у житті, здобувають певний рівень матеріальних благ. Але ж якою ціною?

Цілком відповідаючи вимогам сучасного суспільства бути успішними, ми долучаємося до армії невдоволених собою на позір благополучних невротиків.

Здавалося б, що ж тут поганого, бути вимогливим до себе, ставити цілі і досягати їх? А те, що прагнучи кращого, ми не встигаємо порадіти тому, що вже маємо, "заробляючи" оцінки інших, самі залишаємося винесеними за дужки.

Та й прагнення бути в усьому кращим як таке є невротичним, бо за визначенням не може бути задоволеним. Людина не може зупинитися, бо їй заважають загнана в підсвідомість заборона батьків (хвалити себе - соромно, нехай люди похвалять), страх деградації, почуття провини за власну бездіяльність під час перепочинку. Вигадані "повинності" потребують дедалі більше внутрішніх резервів, але не одержуючи хоча би тимчасового задоволення собою, ми ризикуємо вигоріти емоційно, а потім і фізично.

З'являється розчарування і образа на близьких, які недостатньо цінять (типово для невротика, йому все не досить), а згодом - роздратування і злість на весь "байдужий" світ. І супроводжує це все властиве перфекціоністам почуття провини за те, що це вони доклали недостатньо зусиль для виправлення ситуації.

Навчитися радіти тут і тепер

Тим, хто вже звик до думки, що на їхніх зусиллях тримається життя, можливо, дивною видасться порада розслабитися і перестати тримати все під контролем. Адже це саме ми вирішили, що світ повинен бути справедливим, а він є таким, яким є. Він просто існує, ми ж можемо його лише прийняти. Так само люди, які нас оточують, мають право не відповідати нашим очікуванням. Нам не потрібно їх перевиховувати, ображатися на них. В нашій компетенції лише спілкуватися з ними чи ні.

Те саме стосується й нас - ми також не повинні бути такими, якими нас хочуть бачити батьки, діти, суспільство. Ми самі вирішуємо, ким і якими бути.

Більше того, привчіть себе до думки, що ви як людина маєте власну цінність і унікальність, незалежно від вашої суспільної користі або враження, яке вам вдалося на когось справити. Ще пре-екзистенціаліст К'єркегор сказав, що перед Богом доведеться постати йому як людині, а не як члену суспільства.

Прощайте собі "помилки" або недостатньо сумлінно виконані завдання, слабкість, лінь. Бо це звичайні людські стани, вони потрібні, наприклад, для накопичення енергії, а "хорошими" або "поганими" вважаємо їх ми.

Частіше повторюйте собі, що, якщо ваші малі діти або залежні від вас тварини нагодовані й доглянуті, ви нічого нікому не винні. Не оцінюйте сенс вашого життя у кількості зароблених грошей чи досягнутих цілей.

Не намагайтеся робити добро, щоб сподобатися тому, хто вас не вартий, бо це вас знецінює. Не підтримуйте дружні зв'язки, якщо вам нецікаво, не телефонуйте, коли замість цього хочеться почитати цікаву книжку.

Таким чином ви лише робите те, що хочеться вам, а не ображаєте когось. Якщо ж на вас образяться - то це їхні проблеми. Приділіть більше часу пізнанню себе: прислухайтеся до своїх бажань, емоцій, прагнень. Так ви зрозумієте, чого хочете саме ви.

Адже ви так довго працювали "на публіку", намагаючись бути визнаними, що зовсім занедбали власний внутрішній світ. Кажу так, бо добре знаю, про що йдеться, бо й сама я - ще той перфекціоніст.

Щоб коментувати треба зареєструватися, або якщо Ви вже реєструвалися увійти в свій аккаунт.
Копіювання статей із сайту можливе лише при встановленні прямого html-посилання на сайт love.vash.ua, відкритого для індексування! Копіювання без дотримання авторських прав, буде переслідуватися за законом!